ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ

Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання! Псалом 37:4 Радикально! Чи не так? І взагалі, як це розуміти, щоб Бог був розкішшю людини… А ще більш радикальніше – що саме ми, і ніхто інший визначає, чи буде Господь розкішшю, чи ні. Що таке розкіш? Це, очевидно, щось дуже цінне. До чого ми не можемо залишатися байдужим. До чого приліплене наше серце. Що ми надзвичайно цінуємо. Що ми надзвичайно бережемо. Чому приділяємо головну увагу. Це те, що становить для нас велику цінність. Що займає важливе місце в нашій свідомості… Розкіш на те і розкіш, щоб відноситися до цього з особливою увагою! Ось так і Бог каже – зроби Мене центральним, цінним, найважливішим у своєму житті. І це маєш зробити ти! Бог не може займати посереднє, легковажне місце! Ні! Ми Його повинні святити у своїх думках. Любити всім серцем. Постійно думати про Нього. Посвячувати себе Йому… Будування саме таких, найрідніших, найцінніших відносин із нашим...

Дослідники давно задавалися питанням, чому хороші люди здатні на жахливі вчинки. Одне із досліджень, яке провів вчений Філіп Зімбардо, а потім описав в книзі «Ефект люцифера», показує, наскільки швидко звичайні люди стають жорстокими та ницими у відношенні до інших. Влітку 1971 року разом з аспірантами і студентами Стенфордського університету вчений провів так званий «Стенфордський в'язничний експеримент». Суть експерименту було в тому, щоб набрати дві групи людей, з яких одні будуть виконувати роль в’язнів, а інша група наглядачів. Через тиждень впровадження експерименту пан Філіп був змушений припинити дане дослідження, і не через те, що його учасники виконували погано свою роль, якраз проблема була в іншому: ті, хто виконував роль тюремних наглядачів, помінялися на очах. Вони не просто виконували свою роль, а їм почало подобатися принижувати, знущатися та карати «в’язнів».    Філіп Зімбардо був вражений наскільки швидко «наглядачі», вчорашні зразкові аспірант...