Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було... (Пс.138:16)
Сьогодні загальновизнано, що серед природних, невід'ємних прав людини найголовнішими є права на життя. Зміст його полягає в тому, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Це право у всьому світі задекларовано найвищою правовою нормою для суспільства. Оскільки право на життя є першоосновою усіх інших прав, воно являє собою абсолютну цінність світової цивілізації. Усі інші права втрачають сенс і значення у випадку загибелі людини.
Так, закріпивши в конституціях багатьох країн світу, право на життя, законодавці не вказали момент виникнення цього права. Це викликає потребу врегулювання правового статусу ембріону. Отже, проблему правового статусу ненародженої дитини загалом в юридичній науці пов'язують насамперед з правом на життя.
Проте існує необхідність розробки узгодженого наукового підходу до статусу ненародженої дитини у медицині та юриспруденції.
Універсальність цього права і його природний характер підкреслюється у міжнародно-правових документах, які визнані всіма цивілізованими державами світу. Зокрема, Загальною декларацією прав людини гарантовано (стаття 3). Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно».
Права на репродуктивний вибір були визнані рішеннями ООН ще в 1968 році. Сучасне визначення репродуктивних прав прийнято і закріплено в документах Каїрської конференції ООН з проблем народонаселення і розвитку (1994р.) та Всесвітньої конференції зі становища жінки (Пекін, 1995), і включають ряд нерозривно пов'язаних прав і свобод людини, де одне з ключових є право всіх подружніх пар і окремих осіб вільно приймати відповідальне рішення щодо кількості своїх дітей та інтервалів між їх народженням і мати для цього необхідну інформацію, освітню підготовку та засоби. Право жінки на безпечний аборт також закріплено в матеріалах цих конференцій. Таким чином, жінка має репродуктивний вибір: право народжувати або робити аборт.
З моменту офіційного закріплення репродуктивних прав людини обговорюється проблема про права дитини, наприклад, право на життя, право на народження, правовий статус ембріона. Як зазначає Б. Тобес, проблема абортів у правозахисному контексті дуже суперечлива. З одного боку, виникає питання, у якій мірі ненароджена дитина має право на життя. З іншого необхідно зрозуміти, чи має право мати сама розпоряджатися своїм тілом і чи має вона внаслідок цього право на фізичну недоторканість та на особисте життя. Унаслідок такої невизначеності дуже важко урівноважити права ненародженої дитини і матері, зробити вибір між ними. Найчастіше, репродуктивні права людини і позначені права дитини вступають у суперечність між собою .
У ст. 1 Конвенції про права дитини (далі в тексті - Конвенція), 1989р., визначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Можна припустити, що під це визначення потрапляє ще не народжена дитина. Звідси, дотримуючись ст. 6 Конвенції виходить, що держави-члени можуть визнати, що кожна дитина має невід'ємне право на життя, і забезпечити в максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини. Визначення «дитини», закріплене в Конвенції дає можливість різного тлумачення моменту виникнення прав в залежності від того, якої концепції про початок життя держави дотримуються. При підписанні та ратифікації Конвенції деякі держави зробили заяву з приводу тлумачення її положень стосовно питання про початок життя. Наприклад, Аргентина зробила застереження про те, що ст. 1 «тлумачиться нею в світлі того, що термін «дитина» означає людська істота з моменту зачаття до досягнення вісімнадцятирічного віку».
З іншого боку, багато держав, що приєдналися до Конвенції, робили застереження на користь репродуктивних прав людини. Наприклад, Франція обмовила, що ст. 6 Конвенції «не може тлумачитися як утворююча будь-яку перешкоду з виконання положень французького законодавства щодо добровільності переривання вагітності». Великобританія ратифікувала Конвенцію із застереженням про те, що вона тлумачить Конвенцію як застосовну лише до людського суті з моменту народження.
Українське законодавство визнає права дитини від моменту народження (п. 2 ст. 25 Цивільного Кодексу) із застереженням про те, що в рамках закону в окремих випадках держава охороняє права зачатої, але ще не народженої дитини. Однак, більшість держав взагалі не зробили ніяких заяв чи застережень, відзначивши, що при тлумаченні преамбули, статей 1 і 6 Конвенції, вони будуть дотримуватися положень свого національного законодавства. Таким чином, Конвенція про права дитини не містить положень, які прямо зобов'язують держав гарантувати життя ще не народженій дитині.
Законодавством небагатьох країн світу аборти заборонені (4 з 193 країн). У 119 країнах переривання вагітності допускається тільки при загрозі для життя або здоров'ю матері. 70 країн дають право жінці самостійно зробити вибір і вирішити, чи готова вона подарувати життя новій людині.
Сучасні наукові факти і дослідження підтверджують точку зору Василя Великого (4 ст. до н. е.) про те, що людське життя починається не з моменту народження, а з моменту зачаття. Так, французький генетик, професор Жером Лежен зазначає, що життя починається в момент, коли вся необхідна і достатня інформація поєднана, щоб визначити новий організм. Таким чином, життя починається саме в той момент, коли вся інформація, яку несе сперматозоїд, з'єднується з інформацією яйцеклітини, як тільки сперматозоїд проникає всередину, новий організм починає своє існування. Так, професор X. Г'ордон, зазначає, що людське життя починається в момент зачаття; професор В. Боуз, моментом початку життя також визначає зачаття; так само, професор Гарвардського університету М. Метью-Рот зауважує, що людське життя починається в момент зачаття.
У 1981 році на доповіді в 97-му Конгресі США було зазначено, що лікарі, біологи та інші вчені згодні, що зачаття означає початок життя людини - істоти, яка і є представником людського роду. Визнаний науковець Ж. Лежен говорив: «Якщо людина не починає своє існування в момент зачаття, то людина ніколи не виникає, іншими словами, звідки може прийти нова інформація? Дитина з пробірки - приклад цього факту для тих, хто сумнівається» .
Отже, наголосимо, що більшість учених дотримується позиції, згідно з якою життя людини починається з запліднення яйцеклітини.
Звертаючись до питання онтологічного статусу ненародженої дитини, варто розглянути дані з ділянки ембріології, яка займається вивченням розвитку дитини в лоні матері. Так як кожна людина, як і будь-який живий організм, має свій характеристичний фенотип (тобто набір зовнішніх і внутрішніх ознак і властивостей), який відрізняє його від інших йому подібних організмів. Відмінності обумовлені унікальністю будь-якого індивідуального генотипу - всього набору генів даного організму. За теорією ймовірності двох генетично однакових організмів бути не може. Кількість і послідовність генів в кожній хромосомі не можуть повторитися, їх число і мінливе розташування завжди будуть вище того числа організмів, які з'являться на земній кулі протягом багатьох і багатьох сотень і мільйонів років.
Відомості з ембріології дозволяють створити чітке уявлення про початок людського життя. Однак, як зазначає доктор теології А.Дж. Католо відповідь на питання чи людський ембріон є особою, знаходиться поза компетенцією біологічних наук. Єдиною відповіддю біолога може бути твердження, що «ембріон вже від моменту зачаття становить індивідуальне людське життя, яке розвивається».
Наукові дослідження про біологічну сутність людського ембріона доводять, що з моменту зачаття, тобто злиття жіночої і чоловічої статевих клітин в ампулі фаллопієвих труб матері, людський ембріон має в наявності всі характеристики людського індивідуума:
· має нову, специфічну біологічну сутність зі своєю програмою життя та розвитку;
· має внутрішній динамізм, який визначається і керований геномом, і спрямований на поступовий розвиток аж до формування дорослої людини;
· існує у вигляді незалежного організму, тобто організованої біологічної єдності, який діє в строго визначеному порядку;
· є самоконтрольним в здійсненні своєї генетичної програми;
· гамети, з яких він утворюється, доводять його приналежність до людського роду, що ясно визначається також по особливостях належної йому генетичної структури (геноми).
Висновком з усіх цих досліджень є неспростовне підтвердження того, що людський ембріон має гідність людської особистості: те, ким буде доросла людина, вже закладено в ембріоні і готове фактично виявитися тоді, коли повністю реалізується генома плоду.
Питання про особистість людини є ключовою науковою проблемою в дискусії про аборти. Головна відмінність між людиною і між іншими живими істотами власне зводиться до того, що людина є особовим буттям, тобто буттям, якому притаманні такі фундаментальні риси як свідомість, раціональність, воля, здатність до трансценденції (як приклад можемо подати здатність виходити поза межі іманентних процесів задля пошуку істини, відстоювання істини, спілкування з іншими і здатність зайняти позицію стосовно теорій, рішень і вчинків навіть своїх власних), а також переживати емоційні стани і мати інтереси.
Якщо людина є фізичною особою, то вона є суб'єктом прав, які гарантують їй задоволення її інтересів, а в першу чергу це право на життя. І якщо стосовно дорослих осіб питання про їхню особовість не виникає, воно виникає стосовно ненароджених. Ненароджені не поводять себе як дорослі індивіди виду людина, не поводяться як вільні, мислячі, шукаючі істину і переживаючи не знайшовши її, чи радіючи осягнувши свій якийсь інтерес. Таким чином, можна припустити, що ненароджені не є особами, а отже не є суб'єктами прав, в тому числі права на життя.
Отже, якщо доросла людина є особою, то вона є нею від початку, тобто - від зачаття, і вже від цього моменту їй притаманна гідність та недоторканні основні права - точно такі, які притаманні дорослій людині. Саме тому особа посідає недоторканне право на життя - від початку свого існування і до його природного (біологічного) закінчення .
Біологічні дані і філософська думка приводять нас до висновку про те, що ембріон є фізичною особою. Вони визначають його повну і непорушну особисту гідність.
Сучасне загострення проблеми меж правового регулювання штучного переривання вагітності зумовлене збільшенням кількості операцій штучного переривання вагітності. За даними Держкомстату України, усього в Україні лише у 2000 р. було проведено 434223 операції штучного переривання вагітності. Найбільша частка припадає на вікову групу жінок від 18 до 34 років включно - 346214. При цьому співвідношення кількості абортів до кількості дітей, народжених живими (на 100 дітей) становило 112,7%, тобто операцій штучного переривання вагітності на 12,7% було більше, ніж народжень дітей. Така ситуація впливає на демографічні показники у державі. За даними Держкомстату України, ситуація щодо народжуваності, смертності і природного приросту (скорочення) населення в Україні за 1990-2000 рр. виглядає так: природний приріст у 1990 р. - 27,6 тис. осіб; 1995 - -299,7 тис. осіб; у 1996 - -300,7 тис. осіб; у 1999 - -350,0 тис. осіб; у 2000 - -373,0 тис. осіб. Ситуація, що склалась у демографічній сфері, офіційно визнана як демографічна криза. Міністерство охорони здоров'я України у відповідь на подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 5 січня 2001 р. надало аналітичну інформацію, де зазначається, що в Україні продовжує залишатись незадовільною медико-демографічна ситуація, яка проявляється у низькій народжуваності і порівняно великій смертності, фактичній депопуляції, скороченні середньої тривалості життя. Отже, необхідно погодитись з позицією вчених-правників, що вказують на неприпустимість ігнорування «демографічною безпекою» як самостійним видом безпеки та чинника, що впливає на забезпечення національної безпеки. При конкуренції інтересів жінки та ненародженої дитини на боці останньої можна побачити інтереси «виживання» та безпеки суспільства в цілому.
З точки зору національного законодавства новий організм, що розвивається в тілі жінки, людиною до моменту свого народження не вважається. Він - частина організму жінки, і вона вправі робити з ним що завгодно. Цю думку можна підтвердити ч. 6 ст. 281 Цивільного кодексу України й у ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я, де передбачено, що штучне переривання вагітності може бути проведене за бажанням жінки при вагітності строком не більше 12 тижнів ст. 281. Цим самим жінці надається репродуктивна свобода і, відповідно, можливість репродуктивного вибору. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законодавством. У частині 2 ст. 50 Основ законодавства про охорону здоров'я міститься також відсильна норма, за якою аборт при вагітності від 12 до 28 тижнів за соціальними та медичними показаннями може бути зроблено в окремих випадках і в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України . Отже, безпосередньо перелік уже згаданих медичних та соціальних показань, за наявності яких може бути проведено операцію штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України» від 15 лютого 2006 р. № 144. Особливістю цієї постанови є те, що у підзаконному нормативно-правовому акті містяться правові норми, які відкривають шлях розширення переліку обставин, за якими дозволено проводити аборт.
Кримінальне законодавство не встановлює відповідальності за штучне переривання вагітності (аборт).
З наведених норм робимо висновок: у діючому законодавстві, згідно зі ст. 9 Цивільного кодексу України, правоздатність громадянина виникає в момент народження, отже, Україна визнає за людиною здатність мати право на життя саме з цього моменту.
Закон України «Про охорону дитинства» в ст. 6 говорить, що «кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. «...Народження фіксується відповідними медичними органами в момент відділення життєздатної дитини від організму матері». Такі формулювання фактично «розв'язують руки» медичному персоналу не тільки для проведення абортів, а й для вбивства дитини під час пологів чи вже після них: вистачить не дати дитині зробити перший вдих і крик, щоб визнати її нежиттєздатною чи мертвонародженою, і не нести за це жодної відповідальності. А визначення моменту народження як відділення від організму матері дозволяє на один з найбільш огидних видів аборту: «аборт частковим народженням», коли при пологах голова дитини залишається в родових шляхах матері, а її мозок висмоктується вакуум-аспірацією. Такі формулювання ставлять право на життя в залежність від чийогось «визнання», зовнішніх обставин (перебування в лоні матері чи відділення від неї) та від того, що з дитиною станеться опісля - «вижила чи ні». Якщо «не вижила», значить не набула права на життя.
Розглядаючи право жити і виховуватися в сім'ї стосовно зачатих, але ненароджених дітей, слід відзначити те, що в ст. 110 ч. 2 Сімейного кодексу України міститься норма про неприпустимість пред'явлення позову про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини. Це правило захищає жінку в період вагітності від непотрібних хвилювань і переживань, пов'язаних з розлученням, а значить, і охороняє здоров'я матері і дитини. Таким чином, законодавець забезпечує право дитини що знаходиться в утробі матері жити і виховуватися в сім'ї.
Зміст низки правових норм в Україні дозволяє зробити висновок про те, що в деяких випадках життя і тілесна недоторканність ембріона виступає в якості об'єкта, що охороняється кримінальним, цивільним та іншими галузями права. Ненароджена дитина має «інтереси», тобто вона є «кимось», хто взагалі може мати інтереси, тобто людиною. Значить, всі норми, які дозволяють та регламентують «переривання вагітності», насправді дозволяють вбивство людини, а тому вони - злочинні. Однак Конституція України виключає правову охорону ненародженої дитини. У наявності протиріччя між Основним Законом і галузевим законодавством, думається, що закріплення в Конституції України екстенсивного поняття права на життя дозволить розв'язати існуючі колізії.
Визначивши правоздатність дитини з моменту народження, Цивільний кодекс України вилучає з-під дії права на життя людей, які перебувають у лонах своїх матерів, дискримінуючи їх за стадією розвитку, та дозволяючи штучне переривання вагітності, надаючи право на життя тільки народженим дітям.
Таблиця 1 - Кількість зареєстрованих абортів в 1990-2006 роках
| | Всього абортів | Через загрозу здоров'ю або життю матері | Через хворобу зачатої дитини | Вагітність наступила в результаті насильства або інцесту | Причини медичні та юридичні разом | Важка матеріальна ситуація жінки | Аборти на вимогу |
| 1990 | 59417 | | | | 1 500 | 24 400 | 33 400 |
| 1991 | 30 878 | | | | 1 500 | 11 900 | 17 200 |
| 1992 | 11 640 | | | | 1 300 | 3 9000 | 6 400 |
| 1993 | 777 | 736 | 32 | 9 | 777 | 0 | 0 |
| 1994 | 782 | 689 | 74 | 19 | 782 | 0 | 0 |
| 1995 | 559 | 519 | 33 | 7 | 559 | 0 | 0 |
| 1996 | 505 | 457 | 40 | 8 | 583 | 0 | 0 |
| 1997 | 3 047 | 409 | 107 | 7 | 523 | 2 524 | 0 |
| 1998 | 253 | 199 | 45 | 9 | 253 | 0 | 0 |
| 1999 | 151 | 94 | 50 | 1 | 151 | 0 | 0 |
| 2000 | 138 | 81 | 55 | 2 | 138 | 0 | 0 |
| 2001 | 124 | 63 | 56 | 5 | 124 | 0 | 0 |
| 2002 | 159 | 71 | 82 | 6 | 159 | 0 | 0 |
| 2003 | 174 | 55 | 102 | 3 | 174 | 0 | 0 |
| 2004 | 193 | 62 | 128 | 3 | 193 | 0 | 0 |
| 2005 | 225 | 54 | 168 | 3 | 225 | 0 | 0 |
| 2006 | 340 | 82 | 246 | 12 | 340 | 0 | 0 |
Висновки, зроблені в Польщі підтверджує звіт The World Mortality Report: 2005 (Міжнародний Звіт по Смертності 2005), підготовлений Відділом з народонаселення ООН (United Nations Population Division). З цього документа видно, що в Росії, країні з одним із найвищих у світі показників чисельності абортів, на кожні 100 тис. пологів помирає 67 жінок.
У США, де аборти виконуються на вимогу - в пологах вмирають 17 жінок на кожні 100 тис. пологів. У Польщі, де система охорони здоров'я має серйозні проблеми, але Закон захищає життя матері та дитини, показник материнської смертності становить 13 на 100 тис. пологів. В Ірландії, де медичні стандарти в службі охорони здоров'я можна порівняти з американськими, а Закон захищає життя матері та дитини, на 100 тис. пологів помирає 5 жінок. Ці дані говорять про те, що в тих країнах, де закон захищає життя зачатої дитини показник материнської смертності нижчі, ніж у країнах, де аборти легалізовані.
Отже, на законодавчому рівні у Польщі гарантоване право на життя від зачаття, тобто визнано, що ембріон є людиною. Але викликає занепокоєння допустимість штучного переривання вагітності, якщо така вагітність загрожує життю чи здоров'ю жінки, патології плоду, або вагітність наступила в результаті зґвалтування чи інцесту, що звужує зміст права на життя внутрішньоутробних дітей, отже може бути кваліфіковане як вбивство, тобто злочин.
Доказам такого припущення є позиція науковців, що аборт, спровокований унаслідок особистої вигоди, абсолютно недопустимий у етичному плані, оскільки ціна людського життя незрівнянно перевищує всякі інші цінності, то в разі антагонізму між життям матері і її плоду ми знаходимося в абсолютно інших обставинах. У разі конфлікту між життям матері і плоду виникає проблема аборту, який називається терапевтичним. Терапевтичний аборт є допустимим у тому разі, коли спрацьовує принцип подвійного ефекту: дозволено зробити добру справу (врятувати життя матері, видаляючи матку з раковою пухлиною), навіть якщо це має негативний наслідок, який не переслідується саме по собі (смерть плоду). Але такий принцип не можна застосовувати у разі прямого терапевтичного аборту, коли знищується дитина заради того, щоб врятувати матір: старе прислів'я «non sunt facienda mala ut veniant bona» («не можна творити зло, з якого б виходило добро») знаходить тут своє повне застосування.
Отже, міжнародно-правове регулювання репродуктивних та окремих природних прав людини, а саме права на життя вступають у протиріччя один з одним. Недостатньо врегульованим є питання про право дитини на народження і про момент, з якого воно охороняється законом.
Більшість біологів та соціологів дотримується позиції, згідно з якою життя людини починається із запліднення яйцеклітини. Наукові дослідження про біологічну сутність людського ембріона доводять, що з моменту зачаття, тобто злиття жіночої і чоловічої статевих клітин з’являється людський ембріон, що має в наявності всі характеристики людського індивідуума:
· має нову, специфічну біологічну сутність зі своєю програмою життя та розвитку;
· має внутрішній динамізм, який визначається і керований геномом, і спрямований на поступовий розвиток аж до формування дорослої людини;
· існує у вигляді незалежного організму, тобто організованої біологічної єдності, який діє в строго визначеному порядку;
· є самоконтрольним в здійсненні своєї генетичної програми;
· є приналежним до людського роду, що визначається його генетичною структурою (геномом).
В багатьох випадках життя і тілесна недоторканність ембріона виступає в якості об'єкта, що охороняється різними галузями права: цивільного, сімейного, адміністративного, кримінального тощо. Визначивши правоздатність дитини з моменту народження, Цивільний кодекс України вилучає з-під дії права на життя людей, які перебувають у лонах своїх матерів, дискримінуючи їх за стадією розвитку, та дозволяючи штучне переривання вагітності, надаючи право на життя тільки народженим дітям.
Проблема нормативно-правового закріплення дозволу на штучне переривання вагітності носить не стільки правовий, скільки морально-етичних характер, але, на нашу думку, демократичне суспільство має прагнути до захисту прав та інтересів усіх людей, в тому числі і ненародженої дитини, а не лише її матері.
На законодавчому рівні у Польщі гарантоване право на життя від зачаття, тобто визнано, що ембріон є людиною. Але викликає занепокоєння допустимість штучного переривання вагітності, якщо така вагітність загрожує життю чи здоров'ю жінки, патології плоду, або вагітність наступила в результаті зґвалтування чи інцесту, що звужує зміст права на життя внутрішньоутробних дітей, отже може бути кваліфіковане як вбивство, тобто злочин.
Визначення моменту, з якого ембріон може бути людиною, повинно спиратися на наукові дані про людину взагалі, та на її природне право. Отже можна стверджувати, що людський ембріон є фізичною особою, тому є суб’єктом права і відповідно, права на життя.
Автор – Тетяна Фащук
Список використаних джерел
1. Беденко-Зваридчук Е. Международное право и репродуктивная медицина: проблемные аспекты // Медико-правовой портал. – [Електонный ресурс]. – Режим доступу: http://103-law.org.ua/Article.aspx?a=5. Заголовок з екрану.
2. Бойко В.І., Куліш А.М. Окремі питання правового регулювання штучного переривання вагітності // Юридична наука і практика. – №3. – 2011. – С. 71-76.
3. Булгакова А.И., Грозная Н.С. Жером Лежен: благая весть о жизни // Синдром Дауна ХХІ век. – 2009. - № 2. – 64 с.
4. Гусак Петро. Природне право як підстава для позитивного права на життя. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ucu.edu.ua/research/conferences-and-seminars/2005/abortionconference-5/. Заголовок з екрану.
5. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_384. – Документ 995_384.
6. Довідник з питань репродуктивного здоров’я / Р. Мойсеєнко, Н. Жилка, Т. Бєлавіна та ін. / Під ред. Н.Г. Гойди. – К.: Вид-во Раєвського, 2004. – 128 с.
7. Жак Судо. Аборт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rodon.org/sj/a.htm. Заголовок з екрану.
8. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид -во Право, 1995. – 12 с.
9. Иванов П.Л. Индивидуализация человека и идентификация личности: молекулярная біологія в судебной экспертизе // Вестник Российской Академии наук. – 2003. – Том 72. - № 12. – С. 1085-1097.
10. Исаева В.Ю. Понятие, содержание и юридическая природа права человека на жизнь // Право и жизнь. – 2005. - № 2 (79) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.law-n-life.ru/arch/n79.htm. Заголовок з екрану.
11. Йичинский Э. Материализм о начале жизни // Медицина и статистика. 24.06.2007. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.noabort.net/materialism1. Заголовок з екрану.
12. Кальченко Н.В. Право человека на жизнь (вопросы теории и практики). Учебное пособие. – Волгоград: Изд-во ВА МВД России, 2003. – 76 с.
13. Ковлер А.И. Антропология права. Учебник для вузов. – М.: Изд-во Инфра-М, 2002. – 480 с.
14. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: Одіссей, 2011. – 256 с.
15. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_021. – Документ 995_021.
16. Конституція України. – С.: ФОП Соколик Б.В., 2010 – 48 с.
17. Красавчикова Л.О. Право на жизнь // Вестник Гуманитарного университета. – Серия «Право». – 1996. - № 1. – С. 23-36.
18. Кримінальний кодекс України від 18 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – 13 с.
19. Курс уголовного права. Том 5. Особенная часть / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 502 с.
20. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_042. – Документ 995_042.
21. Михальченко А.А. Аборт в системе «Планирования семи». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://duhpage.sed.lg.ua/Health/Abort/02.htm. - Заголовок з екрану.
22. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / Н.С. Кузнєцова, І.О. Дзера, В.М. Коссак та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. І. – 832 с.
23. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 2801-12. – 3 с.
24. Перевозчикова, Е.В. Конституционное право на жизнь и правовой статус эмбриона человека / Е. В. Перевозчикова, Е. А. Панкратова // Мед. право. 2006. № 2. С. 14—18.
25. Підлісний Ю. Етико-антропологічні аспекти аборту. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ucu.edu.ua/research/conferences-and-seminars/2005/abortionconference-5/. – Заголовок з екрану.
26. Попов Д.В. Эмбриология о начале человеческой жизни. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://orthomed.ru/zhizn/abortion/00037.htm. - Заголовок з екрану.
27. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-14 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 28 квітня.
28. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 796-12. – 4 с.
29. Пунда О.О. Правове регулювання штучного переривання вагітності в Україні: цивільний та кримінально-правовий аспекти. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.cepbic.com/st9.shtml. - Заголовок з екрану.
30. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 2947-14. – 5 с.
31. Уголовное право. Особенная часть / Под ред. Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова. – М.: Юриспруденция, 2008. – 752 с.
32. Тобес Б. Право на здоровье: теория и практика. – М.: Устойчивый мир, 2001. – 349 с.
33. Цивільний кодекс України. – С.: ТОВ «ВВП НОТІС», 2011 – 340 с.
34. Шиманский Антоний. Защита зачатого ребенка в Польше. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.demographia.ru/articles_N/index.html?idR=59&idArt=1734. – Заголовок з екрану.
35. Чиндин И.В. Психоанализ и проблема статуса эмбриона // Материалы ХI Международных образовательных чтений (Направление VI: «Христианство и наука». Секция: Православие и медицина). – М., 2004. – С. 188-193.
36. Katolo A. J. Embrion ludzki – osoba czy rzeсz? - Lublin-Sandomierz, 2000, с.71.
Коментарі
Дописати коментар