Перейти до основного вмісту

МІЖ «САКРУМ» І «ПРОФАНУМ»: ЧИ ПОТРІБНІ ЦЕРКВІ ПРОФЕСІОНАЛИ-ХРИСТИЯНИ


МІЖ «САКРУМ» І «ПРОФАНУМ»: ЧИ ПОТРІБНІ ЦЕРКВІ ПРОФЕСІОНАЛИ-ХРИСТИЯНИ


Чому сучасні миряни, які працюють на світських роботах і не лякаються свідчити про свою віру, є місіонерами не гіршими за традиційних

«Як це так? Ви ще служите мамоні та не хочете йти орати на Божій ниві?» Мабуть, на початку 90-х саме таке питання чули працюючі на звичайній роботі християни від своїх радикальніших співвірян, які щойно прийшли до церкви. У той час, коли випускники богословських ВНЗ ламають голови, куди б податись після отримання завітного диплому, значна частина віруючих добровільно рухається у зворотному напрямку – від роботи до професійного місіонерського служіння. Чому сьогодні варто говорити про певну небезпеку цієї дороги?

Економіст від Бога

Мабуть, життя випускника Київського національного економічного Університету ім. В. Гетьмана Дмитра Хоморецького схоже на долю відомого протестантського богослова і лауреата Нобелівської премії Альберта Швейцера, який у зрілих роках відмовляється від блискучої музичної кар’єри та віддає своє життя африканській медицині.
40-річний киянин Хоморецький – талановитий фінансист, автор книги «Ставки – як обіграти букмекерську контору» (К.: 2005). З 1994 року він працював у Національному банку України та у двох комерційних банках, а з 1997 року став учасником ринку цінних паперів. Бог прийшов в його життя у 1996 році і змінив позицію щодо світської роботи, сповідується економіст: «Як тільки я увірував, я не міг зрозуміти, навіщо мені займатись будь-чим світським, якщо я можу повний час проповідувати Євангеліє».
Стійке бажання залишити «профанне» і пірнути у «сакральне» він не міг реалізувати доволі довго: мусив до 2006 року працювати головою інвестиційного фонду, а з 2006 по 2007 роки – у керівництві київською газетою, яка, за словами Дмитра, мала доволі серйозний наклад. Остаточне рішення залишити світську роботу застало фінансиста на вигідній посаді Forex-трейдера.
Тоді він вирішив порвати зв’язки зі світом та вступити до Біблійного міжконфесійного коледжу Слово Боже: «Я всім нутром зрозумів, що маю там вчитись, але внутрішньо противився як міг, бо мені вже тоді було 35 років, я неодружений і не знав, як по-інакшому заробляти на життя, окрім (здійснення –О.Г.) фінансових операцій». Зараз Хоморецький залишив «світське», служить в.о. пастора реформатської церкви та завідує бібліотекою Євангельської реформатської семінарії України. Чи правильно він вчинив?

За власним бажанням

Віруючі хочуть безпосередньо працювати на, якщо використовувати лексику Євангелій, Божих ланах. Тому слова з проповіді німецького реформатора Лютера «служниця мельника, якщо вона вірує, робить більше добра…., ніж всі священики і монахи, коли вони вдень і вночі співають до знемоги та катують себе до напівсмерті», – ними сприймаються важко.
Досить часто виникає ситуація, коли талановитий юрист (згадаємо життя брата митрополита Андрея Шептицького Казимира-Климента, який згодом став архимандритом монахів студійського уставу) або успішний бізнесмен залишає світську роботу та йде на працювати у місію, монастир або з наверненням «у релігію» взагалі перебирається в інше місто.
Найгірші наслідки цього – колишні колеги вже звільненого за власним бажанням працівника позбавляються можливості християнського свідоцтва, а власники бізнесу починають косо дивитись на «релігійних» робітників і упереджено оцінювати їхню лояльність фірмі. Втім, для світських рекрутерів ситуація з «без двох хвилин» місіонерами виглядає не настільки похмурою.
«Якщо у резюме людини віком до 25-27 років «стоять» часті зміни роботи або тривалі подорожі, для HR-спеціаліста це – норма, бо на той момент людина знаходилась у пошуку себе, — тверезо пояснює ситуацію бізнес-тренер та власник компанії SmartTime Наталя Павлова. Якщо ж різкі зміни відбуваються після 27 років, для мене це привід замислитись і перепитати, що трапилось та з чим це пов’язано». Отже, спеціалісти по кадрах відносяться до раптових змін роботи ліберально. При цьому перехід «від роботи» до «місії» дуже схожий на таке сучасне поняття, як дауншифтинг.

Працюй сам!

Високий темп роботи та колосальна відповідальність часом наражаються на небажання успішної людини все життя підлаштовуватись під зовнішні норми, каже Павлова: «Дауншифтинг – це зречення від накопичених благ, позицій, статусів, вихід до аскетичного життя, що пов’язане з певним професійним вигоранням».
Першим відомим дауншифтером вважається римський імператор Діоклетіан (245-313 рр.), який в кінці життя зрікся престолу та із запалом почав вирощувати капусту. Проте зміна роботи на повноцінне служіння – це не окремий випадок дауншифтинга, бо головним мотивом змін виявляється бажання служити Богові «на ланах».
Ростислав Семіков, голова Альянсу християн-професіоналів, впевнений у тому, що важливо й те хто саме кладе «заяву» на стіл керівникові фірми: «Якщо менеджер-початківець або непрофесійний робітник вимагають звільнення задля переходу у місіонерське поле чи монастир, то своїми колегами він може сприйматись як людина, яка уникає відповідальності або тягара професійного зростання з його помилками та роботою над ними». З ним погоджується 30-річний харківський програміст Олександр Бичков: «Звільнення з перспективної, але складної роботи, часто є індикатором бажання людини сховатись у гетто християнських організацій, бо там «зручніше» та менше конфліктів». Протестант Бичков знає про що говорить: піднявшись кар’єрною драбиною, зараз він працює старшим розробником у міжнародній IT-компанії Svitla Systems.
Зрозуміло, якщо з роботи хоче піти досвідчений професіонал, для багатьох його колег це стане індикатором вартості праці для Бога і невеликої цінності світської сфери як такої. «А потім вони з розкритими обіймами приймаються назад на роботу», — додає Р. Семіков. А що скаже бос?
Керівники або HR-спеціалісти дивляться крізь пальці на минуле кандидата на посаду, бо, як пояснює Наталя Маціпура, керівник напряму PR у Міжнародному кадровому порталі HeadHunter, свою «сферу зайнятості готові змінити 50% людей, адже вони розміщують свої резюме у різних профгалузях».
Проте в керівників можуть бути свої забобони. Якщо вони «обпеклись» на своїх релігійних робітниках, які зненацька покидають команду і ідуть працювати місіонерами або ставати ченцями, то далі вони схильні блокувати будь-який доступ такого типу кандидатів на підприємство.
«Є керівники, які відносяться до релігійних поглядів своїх підлеглих з розумінням, зріло зважують плюси та мінуси: з одного боку, ця людина може раптово залишити команду, з іншого – її моральні риси часто вищі за риси середньостатистичного співробітника», — підсумовує тренер Павлова.

Випромінювачі Євангелії

Втім, в умовах гострого браку християн, які б втілювали цінності Нового Заповіту на своєму робочому місці, все гучніше лунають думка: християни сьогодні мають залишатись на світських роботах.
Християни-професіонали почали створювати профільні асоціації (вже є альянси медиків, медійників, юристів, психологів та підприємців) і вимагати в священиків і пасторів не підкреслювати надмірно цінність місії, бо це шкодить їй самій. «Доволі часто бувало, що християнам-професіоналам ставлять у провину те, що вони не працюють у місії», — розкриває зворотну сторону місіонерських успіхів церкви Олесь Дмитренко, автор надрукованої у 2011 році книги «Від понеділка до п’ятниці».
Спадкоємці трудової етики пізньої Реформації та настанов Макса Вебера, протестанти до цих пір розуміють краще за всіх, що означає впливати на оточення колег. «Служіння професійних священиків або місіонерів малоцінне без служіння мирян, які перебувають у звичайному людському контексті і несуть туди Царство Боже, — ділиться роздумами Бичков. Якщо їхні християнські чесноти матимуть перевагу над кар’єризмом – це буде вдалим свідоцтвом».
Отже, християни на звичайному робочому місці не тільки будуть авторитетними свідками своєї віри, але й важелем, за допомогою якого соціально-економічна ситуація в батьківщині Шевченка почне змінюватись у кращій бік. Але для цього християни-професіонали мають знати, що вони під захистом церковного ар’єргарду, каже Дмитренко: «Цих християн потрібно носити на руках та давати відчувати потужну підтримку церкви». Не секрет, що за загальними фразами про високу корупціогенність та низьку конкурентоздатність нашої країни сховано те, що, наприклад, 77% українців схильні красти невеличкі предмети або матеріали з роботи, а кожний восьмий громадянин не проти пофліртувати з мешканцями соціальних мереж прямо на робочому місці.
Теоретично, висока концентрація свідомих християн на світських підприємствах сприяла б зниженню рівня злочинності «білих комірців». Пройшовши лихі дев’яності, українські Церкви потребують певної «секуляризації» місіонерської діяльності та піднесення ролі звичайних працівників на звичайних підприємствах.
Звичайно, Дмитро Хоморецький, який зараз виконує обов’язки пастора церкви, допоміг багатьом людям йти шляхом моралі та віри. Але, може, вже сьогодні є сенс говорити про застосування у церковній практиці принципу «недоотриманого прибутку»? Тобто, наскільки потужно міг би впливати на своє світське середовище християнин-професіонал, який працював би за фахом?

Олексій ГОРДЄЄВ

Джерело – РУСУ - http://risu.org.ua/

Коментар експерта

Д-р Юрій Підлісний, голова комісії УГКЦ у справах мирян
Найперше, я би не протиставляв монастир чи місійну працю і світську працю мирянина. Це не є речі, які суперечать. Можна місіонувати на своєму робочому місці. Одна із ідей Католицької Акції (мирянського руху в лоні Католицької Церкви, що виник у 20-х рр.. ХХ ст.) — це бути справжнім християнином на місці свого навчання, своєї праці, у своїй родині чи на відпочинку. Свідчити Бога можна як у монастирі і на місії, так і з лопатою чи комп`ютером у руках на місці своєї повсякденної роботи. Бо бути сіллю землі можна і потрібно бути у будь-якому віці, і в будь-якому місці: чи в монастирі, чи в банку, чи в шахті, чи в окопах...

Коментарі

  1. Дякую, Сергій. Чудова тема і чудові думки. Кожез знас залишається частиною Церкви на кожному місті. Саме серед темряви світу необхідно являти плоди Царста Божого. Воно в середини кожного знас вже Є!!! І це Праведність, Мир і Радість. Хто в це вірить, так і живе, явлючи плоди Праведності, Миру і Радості серед мирян.

    ВідповістиВидалити
  2. не можу погодитися з коментарем "експерта" пана Юрія Підлісного ,вірніше з його останніми словами - про окопи ! ! ! ніде в євангелії ми не знаходимо заклик братися за зброю ,та рити окопи . . .навпаки ...не протився злому , не платіть лайкою за лайку і т.д.і т.п.

    ВідповістиВидалити
  3. Павле,окопи не обов'язково мають бути військового призначення,наприклад, для того,щоб прокласти під землею електричнй кабель високої напруги у важкодоступних місцях для техніки,використовується ручна праця, де робітники риють лопатами окопи. Працювала в будівельній компанії, знаю про що мова.Також хотілося б дізнатися,якби Вам випало жити під час Вітчизняної війни,у якому б окопі Ви сховалися....

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

МОЛИТВА – ВІРУЮ, як основа християнського світогляду

Ефективна правова допомога

МОЛИТВА – ВІРУЮ, як основа християнського світогляду
Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. І розп'ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, як було написано. І возніся на небо, і сидить праворуч Отця.

І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.  І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на відпущення грі…

МОЛИТВА ПРО ДОПОМОГУ

МОЛИТВА ПРО ДОПОМОГУ
Господи, я знаю, що Ти єдиний мій Помічник у тій складній ситуації, яку я переживаю (розкажіть її і попросіть те вирішення, яке б Ви хотіли). Я віддаюсь в Твої руки і прошу, щоб Ти простив всі мої гріхи та позбавив мене від всякого прокляття. Я прошу, щоб Ти був від сьогодні і назавжди моїм Господом та Спасителем. Я знаю, що коли свої очі я зводжу на небеса, то звідти прийде мені допомога, я вірю, що мені допомога від Тебе, бо Ти вчинив небо й землю і для Тебе немає нічого неможливого! Ти не даси захитатись нозі моїй, не здрімає мій Сторож: оце не дрімає й не спить мій Сторож! Господь то мій Сторож, Господь моя тінь при правиці моїй; Удень сонце не вдарить мене, ані місяць вночі! Господь стерегтиме мене від усякого зла, стерегтиме Він душу мою; Господь стерегтиме мій вихід та вхід відтепер аж навіки! І за це я славлю Тебе, мій Бог і надзвичайно дякую,  в ім’я Ісуса Христа, Амінь.
Сергій Гула

ПРО ТЕ, ПРО ЩО НЕЗРУЧНО ГОВОРИТИ – анонізм, маструбація

Ефективна правова допомога
ПРО ТЕ, ПРО ЩО НЕ ЛЮБЛЯТЬ ГОВОРИТИ – анонізм, маструбація
Дійсно - це питання достатньо делікатне і дуже дискусійне. Одні говорять, що маструбація, анонізм гріх, інші - що це нормальна життєва потреба людини. Це непросте питання, особливо для молодих і неодружених людей, а також і для віруючих, оскільки вони на роздоріжжі: "все ж таки, це гріх чи не гріх?...". 
В Біблії достатньо сказано щодо цього питання:  1 - це про Онана (звідки і пішов термін анонізм), який намірино виливав своє насіння на землю, не бажаючи запліднити дружину свого померлого брата, що було гріхом в очах Богом (Буття 38:9-10). 2 - це згадка малакій в 1 посланні до Коринтян 6 глава, 9 вірш, де є опис тих, хто не попаде в Царство Боже, серед них є так звані «малакії».  Малакія - від грецької "м`який", м`якотілий, той, хто легко піддається тиску. В новогрецікій мові Малакія переводиться як анонізм, відповідно - "малакас" переводиться як аноніст. Тобто в Біблії (1 Кори…