Світ врятує не ідеологія, а навернення до Бога

Світ врятує не ідеологія, а навернення до Бога

Усе на світі, крім зла і гріха, походить від Бога. Та зло і гріх не вічні. Вічний тільки Бог. Він нас любить безмежною любов’ю. Але цю найбільшу у світі любов люди так часто зневажають і зраджують своїми гріхами.  

З волі і ласки Божої вже 22-й рік ми, українці, маємо свою вільну незалежну державу. Та, на превеликий жаль, за весь цей час ми не те що не піднялися вище, а й значно опустилися. Правда, дехто ще каже, що ми стоїмо на краю прірви. А мені видається, що ми давно вже на її дні... Це ж так явно засвідчують всі наші внутрішні кризи, які й далі поглиблюються.

Можливо, якийсь патріот скаже: «Потрібно протестувати і знову робити революцію». Та вже  робили, і що з того вийшло — бачимо. Є чимало прикладів у багатьох народів, коли перед ворогом навіть противники єдналися в боротьбі з ним і перемагали. А у нас? Знову те саме, що завжди було в нашій історії. Отож як наслідок цього нині маємо чи не найбільшу в Європі кількість безробітних, низькооплачуваних і з мізерною пенсією наших бідних українців, які заледве, як кажуть, в’яжуть кінці з кінцями, і цілий букет гострих соціальних проблем: зростання кількості розлучень і дітей-сиріт, покинутих своїми батьками напризволяще; підлітковий алкоголізм, работоргівлю, яку культурно називають «трудовою жіночою еміграцією», корупцію, збільшення числа уражених СНіДом та іншими інфекційними хворобами, розпусту і т. д.

Усе це свідчить передусім про велику духовну кризу в Україні. Так, власне духовна криза є коренем всіх інших наших криз. Цей же діагноз визначила й ініціативна група «Першого грудня»: «Першоджерело суспільних негараздів — не матеріальна, а духовна убогість!».

Але це свідчить і про погану працю нас, священнослужителів, якщо не сказати строго — про відсутність такої. Бо ж власне Церква першою і найбільшою мірою покликана викривати всяке зло і всіма силами поборювати його, сіяти добро, чесність, справедливість, жертовність і милосердя до ближніх, тобто спасенну любов. Ще маючи найбільшу довіру людей, вона могла б об’єднати наш народ. Та, на жаль, і Церква поділила його. Ми ж тільки гарно співаємо: «В єдності сила народу! Боже, нам єдність подай». А що зробили і робимо ми для єдності? Хіба Господь дасть нам її проти нашої волі?

Вже 20 років минуло, як і ейфорія насипання і посвячення могил, ремонтів, реставрацій і відкриттів закритих храмів, монастирів, духовних навчальних закладів, що супроводжувалася і розколами, протистояннями, ворожнечею, міжусобицями і навіть кровопролиттям. Найважливіше було засвідчити свою належність до тієї чи іншої Церкви, якнайголосніше критикувати радянську владу та комуністичну ідеологію. Духовність і мораль відступили на задній план. Ми мов оп’яніли від здобутої волі, що й розум помутився і напала на нас велика сліпота, так що й не побачили, не усвідомили і не зрозуміли, що в Україні почався новий виток руйнівної духовно-моральної кризи.

Нам важливо не поступитися своїми принципами віри. Декому ж важливішими є земні вигоди, а від цього страждає весь наш народ. і в той же час аморальним сатанинським брудом порнографії, сексу, жорстокості і зневаження духовних і національно-культурних цінностей, занесеним із Заходу, переповнено наш інформаційний простір. Ніби всі нечистоти світу зібрали докупи і вкинули в наші душі. Під впливом цього виростає великою мірою деградована, вульгарна, розбещена, аморальна, байдужа до духовних цінностей молодь.

Доходить до того, що найважливіше на увесь світ слово «Бог» уже викидають із європейського лексикону. Ось що з цього приводу сказав у промові Папа Бенедикт XVI на італійській єпископській конференції 24 травня 2012 року: «Сьогодні Бога викреслено зі суспільного життя, зробили Його страшним незнайомцем, що стало основою духовного та морального занепаду Європи».
Незбагненно, але це сталося саме в тій Європі, яку було побудовано і найвище піднесено у всіх сферах життя, власне, на основі біблійного світогляду і християнських духовно-моральних засад. А тим часом з тих же причин країну за країною в Європі та в світі поглинають не просто фінансово-економічні кризи, а руйнівні процеси у всіх сферах життя людини. і це закономірно! Бо, як свідчить мудре прислів’я,  без Бога — ні до порога! Про це ж говорив святіший отець Бенедикт XVI: «Світ врятують не ідеології, а навернення до Бога, Котрий є нашим Творцем, гарантом нашої свободи, гарантом того, що справді добре і правдиве».
Сьогодні Європа звела нову вавилонську вежу і знову піднесла на неї людину. Тож і маємо приховану за правом на рівність пропаганду одностатевих шлюбів у багатьох країнах. Чи це не розгул сатанинських сил, коли вже з дитячих садків дітей вчать «сексуальної різноманітності»? І таке навчання не передбачає права на вибір. Усі діти  обов’язково мусять пройти всю програму, а батьків, які не дозволяли своїм дітям відвідувати такі уроки (зокрема у Мюнхені, як свідчить про це відома на Заході соціолог-публіцист Габріела Кубі), карали чималими штрафами і навіть ув’язненням. Якими успіхами може завершитися вивчення дітьми з п’ятилітнього віку усіх видів сексуальної орієнтації? Хіба це не божевілля, яке обов’язково закінчиться каліцтвом невинних душ і загубленням людських доль?
Натомість є ідеологія лібералізму, яка дозволяє все, окрім згадки про Бога і науку Христа. Бо ж заборонено навіть посилання на Святе Письмо як Боже Слово, яке далеко не всі знають. А Воно протиприродні нечистоти називає гидотою, гідною найгіршої кари. Тому й знищив Господь Содом та Гоморру з усіма жителями дощем із сірки та вогнем із неба.

Отож сьогодні чи не все людство, без сумніву, перебуває на потопаючому «титаніку».

Уже сповнилися майже всі пророцтва Святого Письма і багатьох святих ясновидців, стала зрозумілою апокаліптична мова Спасителя, святих апостолів, особливо євангеліста івана Богослова в його книзі Об’явлення. Бо ніколи від часів Ноя людство не було так близько до межі катастрофи світового масштабу, коли справді може зникнути життя на землі. А причиною можуть стати природні катаклізми, екологічні руйнівні процеси чи техногенні катастрофи. Дамокловим мечем над усім живим висить загроза ядерної війни. Якщо людство не навернеться до Бога, вогонь з неба впаде у вигляді атомних бомб, у полум’ї яких і завершиться історія людства.

Тож на яке майбутнє нам сподіватися? «Без Мене нічого не можете робити», — сказав Христос. Тому домогтись успіхів і позитивних результатів можна тільки з Ним, з Його благословенням, проводом і поміччю. Папа Бенедикт ХVI у промові на Всесвітньому дні молоді сказав: «Справжня революція полягає виключно в радикальному наверненні до Бога, Який є мірою справедливого та водночас вічною любов’ю. А що ще зможе нас врятувати як не любов?».

Та виходить, що власне таку революцію найперше необхідно здійснювати в наших Церквах. і дуже важливо, щоб її звершення побачили всі.  Воістину тільки це є ніколи не старіючою, а від часу Самого Спасителя — новою спасенною євангелізацією світу. А її основа — життя в любові. 

Та є ще одне воістину наймудріше твердження: Україну може врятувати тільки Господь через Церкву Свою. Але якби ж то Церква у нас була однаѕ Це була б найпотужніша і найвпливовіша сила. До її голосу, мудрих порад і настанов мусили б прислухатися всіѕ Це не фантазія і не ілюзія. Згадаймо хоча б роль Церкви в суспільному житті Польщі чи Грузії. Та, на жаль, виглядає, що ніхто з наших ієрархів не піде на об’єднання заради порятунку нашого бідного народу. А мали б як істинні християни піти на все, навіть віддати своє життя, бо тільки це є свідченням спасенної любові, до якої закликав Господь.

А для кого і для чого тоді так зване їхнє служіння Богові і людям? Бо ж істинна любов вище молитви, посту, канонів, богослужінь, посад, звань і всіх земних нагород. Бо ні найглибші знання, ні найбільша мудрість, ні дипломи докторів найпрестижніших ВНЗ світу, ні будь-які інші найвищі земні відзнаки і титули не є жодною перепусткою до неба. От якби всі вищі церковні посадовці засвідчили своїм праведним життям велику любов, то був би уже рай на землі.

Тільки з десяти заповідей кожна людина і кожний народ  у світі можуть взяти для себе науку про те, як і на чому будувати істинне добро і щастя. Бо лише сповнення Заповідей Божих будує, єднає і спасає  кожного зокрема і всіх загалом. Звичайно, у всіх народів є погані винятки, але виглядає так, що у нас їх найбільше. Чому? Чому ми погано ставимося до своїх? Думаю, багато з нас добре знає, які дружні між собою прибалти, кавказці чи, скажімо, поляки і т. д. А чому ми не такі?

Бачачи постійну небезпеку і загрозу для Київської Русі від ворогів, автор «Повісті временних літ» закликав: «Якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і відгорне від вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Та коли в ненависті будете жити, в сварках і міжусобицях, то самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим». і якби цей заклик постійно з віку у вік, з роду в рід повторювали священнослужителі та власть імущі, то не була б такою трагічною наша історія.

Повчитися українцям варто насамперед у єврейського народу, як жити між собою, щоби не втратити незалежність і національну ідентичність, розсіявшись серед інших народів...

Відомо, що у всіх єврейських школах кожний навчальний день починається молитвою (!) і запитаннями до учнів: «Який народ Богом обраний?» — «Наш!» — відповідають усі діти. «Який наймудріший?» — «Наш!». «Який найдружніший?» — «Наш!»... Чи варто комусь пояснювати, яке це має значення для виховання добрих стосунків між євреями, які, думаю, всім відомі? Дітей не закликають любити землю, мову, культуру і т. д. (хоч усі це люблять), а свого одноплемінника, бо він — найбільша цінність нації та держави. Ось чому вони так стоять за своїх, як ніхто на світі!

А у нас? Наші патріоти насамперед закликають любити землю. Один редактор у своїй газеті написав гостру статтю «Куди йдеш, Україно?». Цікаво, кого він запитував? Бо я від імені України відповідаю йому: «Туди, куди ведете мене, пане! Туди, куди ведуть мене всі українські поводирі!». Так, всі ми меншою чи більшою мірою причетні до того, куди йде сьогодні Україна.

Під кінець свого життя з гірким болем і розчаруванням великий князь Церкви і українського народу, для якого він пожертвував усе своє життя, блаженної пам’яті митрополит Андрей Шептицький казав, що найбільший ворог українця — українець.

Так, у нас залишився останній шанс — це спасенна дорога любові. Вона неймовірно важка, але під проводом і за допомогою сили Божої любові — надійна і переможна. Спаситель дав нам три заповіді любові: до Бога, до ближніх і до ворогів. Для істинних християн ворогів немає і не може бути! А українець для українця — це найближчий по крові і духу брат і сестра. Тож любімо Україну в кожному українцеві. Підтримуймо одне одного, допомагаймо, співчуваймо, страждаймо разом, і це спасе нас, дітей наших та онуків — майбутнє нашої України! 

Михайло МЕЛЬНИК. Протоієрей