ДЕМОКРАТІЯ,
ЩО НІВЕЛЮЄ ХРИСТИЯНСЬКУ СИСТЕМУ ЦІННОСТЕЙ, ВЕДЕ ДО КРИЗИ ГРОМАДЯНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА
Такого
висновку дійшли представники різних християнських конфесій під час круглого
столу «Роль Церкви в розвитку громадянського суспільства», що відбувся 26
вересня в рамках V Екуменічного соціального тижня у Львові.
Демократія розширює можливості розвитку усіх соціальних
інституцій, однак наряду із перевагами, у цьому режимі правління криються і
небезпеки. Принципом
свободи доволі часто зловживають у нашому суспільстві. «Свобода релігії привела
до появи тоталітарних сект, свобода вираження власних поглядів в акціях
протесту дозволила активісткам «Femen» спиляти хреста, а свобода тематики в мас-медіа
веде до того, що молодь починає морально деградувати і потрапляє у залежність
від порноіндустрії, наркоманії, пияцтва та інших негативних проявів», -
зауважив у своєму виступі Іоан Діденко, протодиякон та директор Благодійного
фонду «Віра.Надія. Любов».
За його словами, Церква повинна стати совістю
усього суспільства і рушієм розвитку суспільної моралі, усталюючи здорову
демократію. Для цього священнослужителям треба бути соціально активними не лише
у межах Церкви, але і поза нею, вважає Іоан Діденко. Як приклад ефективної
соціальної роботи він навів створення духовних осередків при держструктурах
соціальної реабілітації, у лікарнях, школах та тюрмах.
У демократичному суспільстві церква і держава
повинні взаємодіяти, однак іноді це веде до політизації церкви. Коли Церква
стає рупором певної політичної сили, то відходить від найважливішого. «Якщо
Церква й повинна за щось агітувати, то за Царство Боже», - підкреслив о. Андрій
Клюшев, настоятель храму Св. Миколаївського храму при університеті Державної
податкової служби України в м. Ірпіні.
Він нагадав про те, як під час Помаранчевої
революції Митрополит Володимир відправив молебень, що викликало неоднозначі
трактування. Як пояснив пізніше владика, гідність є пріоритетом Церкви, тому
молилися за всіх незалежно від політичних поглядів і переконань. За спостереженням
о. Андрія Клюшева, хоч в деяких церквах УПЦ (МП) робилися спроби передвиборної
пропаганди, однак, опираючись навіть на кількісний склад вірян у церквах, владі
вже немає сенсу розглядати їх як потенційну аудиторію виборців. «Кількість тих,
хто ходить до церкви і практикує церковні догми, становить 2-3% від загальної
кількості українців, - відзначив священнослужитель. – Ефективність роботи
політиків із такою аудиторією не відповідає бажаним результатам голосування».
По суті, духовне ядро церкви сформувалося ще
у період підпільного існування, коли про інтеграцію з державою не було й мови.
Принаймні таким досвідом може поділитися УГКЦ, яка в період переслідування вела
катакобмний спосіб існування. «Те, що витримало тиск, випробування, є
основою для розвитку громадянського суспільства», - зауважив владика Борис
(Ґудзяк), ректор УКУ.
Про те, що підпілля гартувало і показувало
справжній характер людей, говорив о. Іван Дацько, президент Інституту
екуменічних студій УКУ. З його слів, вплив Церкви послаблюється тому, що дедалі
частіше прослідковується розрив між її проповіддю і її життям. «Найбільше
мучеників загинуло саме від рук християн – це є найбільшою спокусою для світу у
XXI ст., — наголосив він. — Спотиканням для світу був і ряд
історичних фактів церковного протистояння між Східною та Західною традицією
християнства та суперництво церковних управителів із державними. Приміром, у IX
ст. на першість між собою змагалися імператор Фотій та папа Миколай І, перший з
яких став святим у Східній церкві, а другий – у Західній. Коли папсто
переходило чорний період, Царгород тріумфував, а возвеличені письменниками
хрестові походи були нищенням східних християнських цінностей». На переконання
служителя, саме такі змагання вилилися у відмежування багатьох країн від
церкви. Скандинавія, яка пішла антикатолицьким шляхом не через перевагу інших
конфесій, але через те, що забракло хорошого свідчення. Норвегія аргументувала
свою відмову вступати до Євросоюзу побоюванням того, що таким чином потрапляє
під керівництво Папи, каже священик. «Екуменізм перебуває у кризі і сьогодні,
бо ніхто не хоче відступити від свого», - додав на завершення о. Іван Дацько.
Попри наявні проблеми в Україні голос Церкви,
зокрема УГКЦ, є потужним рушієм у питанні державотворчих змін, вважає владика
Борис (Ґудзяк). Свідченням цього є той факт, що до рейтингу 100 найвпливовіших
людей в Україні щоразу входять колишній глава Церкви Блаженінший Любомир
(Гузар) та чинний Патріарх Святослав (Шевчук). У розбудові громадянського суспільства
найбільшу роль ректор УКУ відводить молодому поколінню. Слабинкою УГКЦ єпископ
Борис (Ґудзяк) назвав відсутність середньої ланки служителів, які б стали
виховувати молодь і змогли б стати лідерами, здатними повести за собою і
вказати напрямок.
За матеріалами РІСУ
Коментарі
Дописати коментар