ДОВІДКА ПРО СУТЬ СИСТЕМИ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ПРО СУТЬ СИСТЕМИ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ.

Ювенальна юстиція – найсучасніший винахід апостасійного західного суспільства для подальшого руйнування сім’ї, як малої Церкви та Богом встановленої ієрархії покровительства-послуху між батьками та дітьми.

Для цього дітей (до 18 років) за сучасним законодавством, виокремлюють з родини, наділяють юридичними правами (за допомогою Конвенцій щодо захисту прав дитини), та узаконюють стосунки між батьками та дитиною як незалежних та рівноправних правових суб’єктів (як двох фірм, де батьки виконують роль найманців щодо обслуговування потреб та інтересів дитини). А держава та громадські організації наглядають за батьками, як вони дотримуються взятих зобов’язань, та вмішуються, якщо за заявою дитини, сусідів, лікаря, вчителя, міліції, соціального інспектора, та і взагалі будь кого порушуються «права» дитини. Дитина фактично стає власністю держави, а остання навіть не стидається під виглядом міжнародного усиновлення продавати деяких дітей за кордон.

Треба зазначити, що в сучасному українському суспільстві дуже багато людей з насолодою та не криючись засуджують інших, керівників, будь-яку владу, навіть Церковну, своїх близьких, рідних батьків. Засуджують навіть вже будучи дорослими, звинувачуючи їх у власних бідах та гріхах. Такі люди не вагаючись готові вдертися до будь-якої сім’ї, порушити лад та добрі стосунки подружжя та дітей. Якщо такі люди приходять до місцевої влади, державних органів опіки та нагляду за неповнолітніми, вони стають активним інструментом руйнування життя багатьох сімей, використання службового становища в корисних цілях, зведення особистих рахунків та вимагання грошей. Бо батьки дуже слабкі захистити власних дітей та родину від такої організованої навали. А в судах, як каже народна мудрість, правди не шукають.

Ця система працює дуже просто. Держава визначає орган районного розташування, працівники якого можуть безкарно та монопольно приймати рішення щодо суспільної життєздатності кожної батьківської родини. Ті батьківські родини, які по формальним критеріям або з власної (корисної) волі працівників цього органу визначаються небезпечними для виховання, здоров’я та життя конкретної дитини (з 0 до 18 років включно) підлягають втручанню, репресіям або ліквідації (позбавленню батьківських прав або відібранню дитини, та передачі її на виховання у прийомну сім’ю, інтернат, за кордон).

Втручання – це контроль, моніторинг, керування повсякденним та особистісним життям сім’ї. Засоби: це візити інспекторів, збір інформації та заяв від сусідів, педагогів, лікарів, дільничного міліціонера щодо дії або бездіяльності батьків, які можуть бути некорисними або небезпечними для дитини. В очах оточуючих та самої дитини, батьки стають правопорушниками, підозрілими на злочин, втрачають довіру та приязнь.

Репресії - це грошові штрафи, судові попередження, примушення до відвідування обов’язкових лекцій та тренінгів, де батькам розказують про їх злочини та помилки щодо поводження дитини. Головна мета такої діяльності – поселити в батьках страх суспільного осуду за їх виховні дії щодо дитини. Батьки розуміють, що вони тільки виконавці (та й ще не найкращі) державної волі щодо виховання окремої дитини.

Ліквідація - це силове, примусове, навіть без судового рішення, відбирання дітей у своїх батьків, з подальшим позбавленням батьківських прав (тобто можливості бути поряд та виховувати власну дитину). Наслідком таких ганебних дій стають виховання дитини у чужих людей або в інтернаті, дитину примушують відноситися до своїх батьків як до ворогів, що завдали своїй дитині непоправної шкоди. Щорічно, тільки в Україні, таких ліквідованих сімей стає на 15-20 тисяч більше.

Для того, щоб ця система працювала на своє збагачення, в школах дітям вже розказують про їх права, та вчать не підкорятися батькам, жити за власним бажаннями, та в разі примушення з боку батьків підкоритися розумним вимогам, доносити на батьків та вчителів до уповноваженого органу з захисту прав дітей, або прямо до суду. В очах таких «навчених» дітей п’ята заповідь Господня, та страх Божий - блюзнірство. Такі діти підпадають під гнів Божий вже у цьому житті, бо саме ця заповідь надає довге життя, родину, дітей. Порушення п’ятої заповіді, а з нею і першої і другої, стає державною політикою, яку реалізує спеціалізований орган та досвідченні фахівці, а з ними мільйони дітей, які завтра самі можуть стати батьками. Така система дуже швидко народить новий, але забутий, орден «Войовничих безбожників» на чолі з Ярославським (Губельманом) і Троцьким (Бернштейном).

Потенціал ювенальної юстиції в Україні – становить за підрахунками фахівців біля півмільйона справ на рік. Адже впровадження ювенально-юстиційних органів знайде чітку прив’язку до адміністративно-територіального устрою України. Виходячи з чисельності 630 низових адміністративно-територіальних одиниць держава потребуватиме 630 ювенальних судів. При мінімальному штаті такого органу в три чоловіки психологічно прийнятна і оправдана перед громадськістю норма навантаження (а фактично вимога виробітку) повинна складати 15 справ в тиждень. В перерахунку на рік (45 робочих тижнів) отримаємо результат в 675 справ на одну адміністративну ювенальну інстанцію. А в межах держави ця сума складатиме 675 х 630 = 425 250 справ на рік.

Таким чином зрозуміло, що ювенальна юстиція – це короткострокова програма, яка націлена на остаточне руйнування української сім’ї та суспільства протягом найближчих 15-20 років, час якого гранично достатньо для пропрацювання кожної української сім’ї. В цей спосіб, буде знищено можливість відтворення народу та країни, яке може відбутися тільки в сім’ї.

В ситуації що склалась залишається уповати на милість Божу та слово захисту Православної Церкви.

Мартюшев Олексій Леонідович,

співголова Всеукраїнської громадської організації «Батьківська держава»,

православний психолог школи №71 м. Києва