ЛІНІЯ ПОДІЛУ ЄВРОПИ: ЕКОНОМІЧНА ЧИ РЕЛІГІЙНА?

Суперечка між європейськими лідерами щодо майбутнього спільної валюти дедалі більше роз'єднує Європу. На перший погляд, ця суперечка не має нічого спільного із релігією. Але чи можуть протестантські та католицькі лідери мати підсвідомі інстинкти, які змушують їх "тягти" країни єврозони у різні боки, поки вона не розірветься?

Після останнього європейського самміту у Брюсселі було багато розмов про поразку канцлера Німеччини Ангели Меркель, яку вона, начебто, зазнала від тих, кого називають "новим латинським союзом" Італії та Іспанії за підтримки Франції.

Багато німців невдоволені тим, що їхній уряд пішов на багато поступок. Напевне, не буде великим перебільшенням сказати, що ця ситуація - лише один з останніх проявів протестантської критики, спрямованої на те, як "латиняни" ставляться до грошей. Це ставлення має глибоке коріння у німецькій культурі і має релігійну основу.

Борг як гріх

До церкви у Німеччини зараз ходять так само нечасто, як і у інших світських країнах. Проте ідеї, закладені релігією, і надалі формують те, як німці говорять та думають про гроші. Слово "борг" у німецькій мові - schuld - означає також "провина" або "гріх".

Для Ангели Меркель, дочки протестантського священника, розмови про заощадливість та відповідальне витрачання грошей є природніми.

Те, що пані Меркель часто наполягає, що "альтернативи заощадливості немає" (що нагадує британцям про Маргарет Тетчер), можна порівняти із рішучими словами лідера німецької Реформації Мартіна Лютера "На цьому стою, і не можу по-іншому".

Новий президент Німеччини Йоахім Гаук, який може відіграти важливу роль у засадничих суперечках щодо майбутнього спільної європейської валюти, також має протестантське коріння - власне, він є колишнім лютеранським священником.

Населення Німеччини приблизно навпіл розділене на вірян - протестантів і католиків та вірних інших релігій, - і тих, хто не вважає себе віруючими. Тому збіг обставин, коли і президент країни, і канцлер належать до протестантського табору, символізує певні зміни у Німеччині з часів об'єднання початку 90-х.

І Меркель, і Гаук походять зі Східної Німеччини, традиційно протестантського регіону, тоді як у Західній Німеччині було кілька впливових політичних діячів-католиків, які у повоєнні десятиліття поділяли ентузіазм європейської інтеграції, що походив переважно від католицьких держав.

Нова Священна Римська імперія?

Колишній канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер був католиком, і дуже недовірливо ставився до пруських традицій Сходу Німеччини. Саме за Конрада Аденауера було підписано Римський договір 1957 року.

Цією угодою було створено Європейське економічне співтовариство - попередник нинішнього ЄС. І між шістьма державами, які підписали первинну угоду, існує очевидний зв'язок із тією територією, яка колись була Священною Римською імперією Карла Великого.

Карл Великий, до якого сучасні прихильники євроінтеграції ставляться як до своєрідного святого-покровителя Європейського Союзу, також створив для своєї єдиної держави спільну валюту - каролінгівський лівр.

Гельмут Коль, який привів Німеччину до політичного та економічного возз'єднання на початку 90-х, був ще одним католиком із долини Рейну, який часто відвідував собори і говорив про давнє духовне коріння об'єднаної Європи.

Також було багато розмов про те, як німці принесли свою улюблену Німецьку марку "на вівтар Європейської єдності"

Проте возз'єднання Німеччини також означало повернення столиці до Берліну, подалі від тісних зв'язків з католиками , що явно відчуваються на Заході та Півдні країни.

А криза у єврозоні лише посилила дуже давні суперечки щодо того, чи справді німці, яких сформував протестантизм, відрізняються від "латинян"-католиків та їхніх союзників.

Інфляція - від лукавого

Ще від часів Середньовіччя німецькі банки працювали набагато більш обережно, ніж італійськи чи іспанські. Скептично налаштовані німці також вказували історичний приклад із провалом "латинського монетарного союзу" у ХІХ столітті.

Тодішня Німеччина, об'єднана пруськими лідерами у власний митний союз, не приєдналася до "латинського союзу". А сам "латинський союз" кілька років намагався вижити після того, як кілька країн, включно із Папською державою, надрукували набагато більше грошей, ніж планували на початку.

Політики та держави, які применшують важливість грошей, набувають в очах занепокоєних німців диявольських рис.

У "Фаусті" Гете, одному із найвідоміших творів німецької літератури, Мефистофель переконує імператора Священної Римської імперії у потребі надрукувати нові паперові гроші (попри попередження одного із радників про те, що така пропозиція походить від Сатани).

Порядок порушується тоді, коли піддані імператора починають витрачати набагато більше, ніж заробляють.

Гіперінфляція Веймарської республіки на початку 1920-х, коли "гроші збожеволіли" разом із мораллю суспільства, здавалося виповненням дияволічних замислів.

Нові старі розподіли

Деякі німці вважають, що єврозоні було б краще розділитися на якийсь "латинський союз", з одного боку, та на групу країн-однодумців на чолі із Німечиною, включно із кальвіністською Данією та лютеранською Фінляндією, з іншого.

Колишній голова Асоціації промисловості Німеччини Ганс-Олаф Хенкель заявив що "євро роз'єднує Європу".

Він закликає німців, данців та фінів "виявити ініціативу і залишити єврозону", створивши окреме "північне євро".

Що це, як не новий злам на старій розподільчій лінії? До того ж, уряд у Берліні вже почав готуватися до того, що вважає важливим ювілеєм - у 2017 році виповниться 500 років відтоді, як Лютер почав Реформацію.

Лютер протестував проти індульгенцій - сумнівної спроби папського Риму вирішити фінансові проблеми за рахунок продажу "звільнення від гріхів" для європейців.

Один німецький оглядач, Штефан Ріхтер, зловтішно припустив, що проблем єврозони вдалося б уникнути, якби Матрін Лютер входив до переговорної групи, що готувала Маастріхтську угоду, якою визначалося, які країни можуть приєднатися до зони євро, а які - ні.

"Він би сказав: слухайте уважно - жодна непореформована католицька країна не приєднається до єврозони", - каже Штефан Ріхтер, і додає, що в результаті євро був б набагато більш міцним.

Сам пан Ріхтер є католиком, але захоплюється "економними економіками".

"Забагато католицизму згубно впливає на державні фінанси, навіть зараз, у XXI столітті", - припускає оглядач. Він також вважає, що деякі традиційно католицькі держави, такі, як Польща чи Автрія, через географічну та історичну близькість перебувають під впливом протестантської Німеччини. "Можливо, вони і католики, але зі здоровою часткою протестантизму у фінансах", - зауважує Ріхтер.

Із наближенням 500-річчя початку реформації у 2017 році, звісно, буде багато розмов про те, що насправді розбіжності між протестантами та католиками не є надто суттєвими.

Проте зазвичай дуже заощадливий уряд Ангели Меркель вже виділив 35 мільйонів євро на відзначення цього ювілею народження протестантизму.

А де у 2017 році буде єврозона? Там, де зараз? Чи, можливо, змириться із історичним поділом, і розділиться на дві частини - марнотратних "латинян" та протестантських проповідників поміркованості?

Кріс Боулбі

BBC, Radio 4, 20 липня 2012